карта, виконана туристами, як правило в польових умовах, із порушенням геометричної точності та її достовірності через низьку якість та кількість використаних при її створенні даних, помилки складання тощо.

(від грец. orizontos – той, що обмежує)  – чотири головні точки горизонту: Північ, Південь, Схід і Захід; іноді С.Г. називають також відповідні чверті горизонту; позначаються літерами Пн, Пд, С і З чи відповідно N, S, O (чи E) і W.

(фр. relief  – випуклість від лат. relevo – піднімаю) – особливий вид картографічних зображень, які поєднують об’ємне зображення рельєфу із звичайним картографічним зображенням всіх інших елементів змісту карти. З метою підвищення наочності зображення рельєфу Р.К. мають різні горизонтальний і вертикальний масштаби: горизонтальний від 1:200 000 до 1:1 000 000, вертикальний – в 2-10 разів більший.

(від лат. recreatio – відновлення) – карта, що характеризує рекреаційну діяльність населення; містить інформацію про територіальні рекреаційні системи та їхні елементи (групи відпочиваючих, природні й культурні комплекси, технічні системи, управління й обслуговування), властивості, структуру, внутрішні й зовнішні зв’язки. Найпоширенішими є аналітичні (інвентаризаційні), оціночні (характеризують окремі види рекреаційних ресурсів) та карти розміщення рекреаційних ресурсів.

див. гіпосометричний профіль.

(від грец. όρος – гора, γραφία – писати) – карта, яка характеризує орографію суші та дна Світового океану; на ній показують розміщення, орієнтування і розміри гірських хребтів, уступів, западин, серединно-океанічних хребтів, острівних дуг, каньйонів, жолобів та інших орографічних елементів на фоні узагальненого зображення основних ступенів рельєфу.

(від англ. orientate – орієнтуватися)  – визначення туристом свого місцеположення відносно сторін горизонту за допомогою компасу, карти чи аерофотознімка, а також за місцевими ознаками (орієнтирами), за положенням Сонця, Місяця, зірок та за допомогою радіо-, світлових та звукових орієнтирів.

1. географічні назви, необхідні для знаходження і розпізнавання об’єктів, вказаних на картах; 2. пояснювальні написи, які характеризують зображені на картах об’єкти: а) географічні терміни, які визначають рід географічних об’єктів (море, вулкан, лиман, озеро, гора, пік, урочище, місто, село, станція, пристань, порт, лікарня, стадіон); б) якісні особливості об’єктів, які не виражаються умовними знаками (вказівка на переважаючі породи в лісах, виробнича спеціалізація сільгосппідприємств, склад ван

динамічна система зразків дій суб’єктів (з боку об’єктів, способів, продуктів, умов), яка реалізується і розвивається в регульованих нею актах діяльності суб’єктів по створенню і використанню, яка зберігається, відтворюється і передається від суб’єкта до об’єкта за рахунок навчання (копіювання); об’єктивно існуючий феномен, сформований в суспільно-історичній практиці людини, який передається із покоління в покоління шляхом навчання і залучення суб’єктів до відповідного кола явищ. Носії цієї мови – особи, які вміють складати, читати і розуміти карту, самі карти – тексти цієї мови.

частина (ділянка, район) земної поверхні зі всіма її елементами. До основних елементів М., які відображаються на топографічній карті, відносяться рельєф, гідрографія, рослинний та ґрунтовий покрив, населені пункти, дорожня мережа.