Задніпров’я – історична частина Кіровоградської області, котра була колонізована населенням Гетьманщини у 30-х – 40-х роках ХVІІІ століття. У діловодстві Генеральної військової канцелярії ця територія іменувалася “Задніпрськими місцями Миргородського полку” та охоплювала простори на правому березі Дніпра “вздовж польського кордону з відступом до 20-ти верст на південь”. Південний рубіж Задніпров’я був лінією “від гирла Кагарлика на Синюсі прямою лінією до верхів’я Тури (р. Грузької), потім до гирла Кам’янки на Інгульці, потім – до верхів’їв Березівки та Переволочанського Омельника, а далі вниз до впадіння останнього в Дніпро”. Назву “Задніпрські місця” потрібно розуміти буквально. Це підконтрольні канцелярії Миргородського полку території, що знаходилися за Дніпром, тобто на його правому березі.
На рубежі 1730-х – 1740-х років особливо активно колонізувалися малообжиті простори вздовж правого берега Дніпра козаками Орельської, Переволочанської та Келебердянської сотень Полтавського полку, а також вихідцями з Потоцької, Кременчуцької та Власівської сотень Миргородського полку. Всі сотенні центри – укріпленні містечка Орель, Переволочна, Келеберда, Потоки, Кременчук та Власівка знаходилися на лівому березі Дніпра.
Просування козаків Миргородського полку на захід обумовлювало питання про створення нових адміністративно-територіальних одиниць на освоєних землях. У 1743 році в Задніпров’ї було виокремлено Крилівську, а в 1748 році – Цибулівську на Архангелогородську сотні. Їхніми центрами стали земляні фортеці Крилів, Цибулів та Архангелогород, які на момент утворення сотень вже були діючими. Ймовірно, що всі вони були збудовані за проектами інженера підполковника Данила Дебоскета.
Крилівська фортеця була зведена за ініціативи Миргородського полковника Василя Петровича Капніста у 1741 році на польському кордоні, на правому березі Тясмина, неподалік впадіння останнього в Дніпро. Укріплення постало поряд з Крилівською слободою, підконтрольною уряду Гетьманщини. Слобода була заселена у 1730-х роках напроти містечка Крилів, яке знаходилося на лівому березі Дніпра, і яке в документах ХVІІІ століття часто згадується під назвою Старий Крилів або Крилів Польський. Останній заснований 1615 року Корсунським старостою Яном Даниловичем.
Крилівська фортеця була земляною, неправильної чотирикутної форми “сажень около 300 в окружности”, з чотирма бастіонами, чотирма напівбастіонами та двома ворітьми, оточена сухим ровом та частоколом за ним. На території твердині були збудовані будинки для її гарнізону, церква, пороховий погріб, провіантський магазин (склад) та кілька сторожок. З укріплення можна було виїхати у напрямку Цибулівської фортеці та Круківського шанця.
Оскільки фортеця знаходилася в районі Крилівсько-Максимівської переправи на Дніпрі, вона і її гарнізон виконували не лише роль адміністративного осередку Крилівської сотні, а й стратегічного об’єкта в боротьбі з гайдамаками, котрі орудували в той час у Задніпров’ї та на території т. зв. Польської України. Крилівська фортеця була діючою ще й у 1770-х роках. За часів Нової Сербії вона була центром 1-ї роти пандурського (піхотного) полку, а після її ліквідації була осередком 1-ї роти Жовтого гусарського полку. У 80-х роках ХVІІІ століття фортеця і форштадт поряд з нею були перетворені у внутрішнє місто, яке в документах фіксується під назвою Крилів. На рубежі ХVІІІ – ХІХ століть укріплення було розгорнуте.
Після другого поділу Речі Посполитої Крилів та Старий Крилів на деякий час були об’єднанні в єдине місто. У 1795 році воно стало повітовим центром та отримало назву Олександрія. Через рік повіт було ліквідовано, а місту повернено історичну назву – Крилів. У 1831 році правобережна частина міста отримала назву Новогеоргіївськ, а лівобережна – залишилася Криловом. Нині територія міста затоплена водами Кременчуцького водосховища.
План Крилівської фортеці 1757 року наприкінці ХІХ століття опублікував військовий інженер Ф. Ласковський. За виявленим кресленням я спробував зробити стилізовані графічні реконструкції об’єкта. Отриманий результат представляю на розгляд всіх, хто цікавиться історією краю.