Задніпров’я – край земляних укріплень, на території якого до утворення Нової Сербії діяло більше десяти фортець. Три із них були адміністративними осередками Крилівської, Цибулівської та Архангелогородської сотень. Про фортеці Крилів та Цибулів йшлося в попередніх дописах, то ж сьогодні пропоную коротку довідку про Архангелогородську фортецю.
Укріплення Архангелогород було збудоване у 1743 за іншими даними у 1744 році за підтримки Миргородського полковника В. П. Капніста. Воно розміщувалося на підвищеному (одна з найвищих точок в окрузі) лівому березі Синюхи при впадінні в неї річки Торговиці (Торговички). Вибір місця для будівництва фортеці був доволі вдалим з погляду її стратегічного призначення. Справа в тім, що в районі укріплення Архангелогород був брід через Синюху, яким ще з ХІV століття проходив знаменитий Чорний шлях, що з’єднував півострів Крим з Поділлям. Фортеця була земляною, неправильної п’ятикутної форми зі сторонами близько 35 сажнів (близько 75 метрів) на кутах якої були облаштовані п’ять бастіонів. Твердиня мала двоє воріт. Фортечний вал був армований дерев’яним каркасом та увінчаний частоколом. Укріплення було обведене сухим ровом, за яким стояли рогатки (додаткові засоби захисту твердині).
На території Архангелогородської фортеці знаходилися церква, будинок коменданта, казарми гарнізону, провіантський магазин, гауптвахта, будинок фортечної варти та склади. З фортеці можна було виїхати у напрямку земляного укріплення Петроострів (фортеця Петрівська), а пізніше ще й у напрямку Новомиргородської фортеці та фортеці Святої Єлисавети.
Укріплення відігравало значну роль в історії Задніпров’я. У 1740-х – 1790-х роках воно виконувала функції не лише адміністративного осередку в Задніпров’ї (Новій Сербії, Єлисаветградській провінції), а й було прикордонним укріпленням на російсько-польському кордоні, що визначався річкою Синюхою. Виходячи з цього, її гарнізон виконував роль санітарного карантину, а також прикордонного контрольно-пропускного пункту.
У 1752–1754 рр. під час вибору місця для будівництва фортеці Святої Єлисавети в Архангелогороді перебував її комендант – бригадир Олексій Іванович Глєбов. У 1753–1754 рр. в Архангелогородській фортеці розміщувалася канцелярія фортеці Святої Єлисавети. Там же служив капітан Микита Биков – перший командир Новослобідського козацького полку, засновник Биківської слободи, яка з часом стала частиною міста Єлисаветграда.
Архангелогородська твердиня була самим західним укріпленим сотенним центром Миргородського полку в Задніпров’ї. Вона залишалася діючою до 1790-х років, до приєднання українських земель на захід від Синюхи до Російської імперії. Після третього поділу Речі Посполитої її стратегічне значення втратилося і фортеця разом із форштадтом довкола неї були перетворені у внутрішнє містечко Архангельськ.
За часів Нової Сербії твердиня була центром 7-ї роти Гусарського генерала Хорвата полку, а після ліквідації новосербського поселення стала центром 7-ї роти Чорного гусарського полку, що квартирувався в Єлисаветградській провінції.
У першій половині ХІХ століття містечко Архангельськ було центром 6-го кавалерійського округу Херсонського військового поселення кавалерії. У 1830-х роках фортеця ще зберігала свої обриси, а тому фіксувалася військовими топографами на картах посаду Архангельськ.
Нині це містечко іменується Новоархангельськом і є районним центром Новоархангельського району Кіровоградської області. Архангелогородська фортеця до сьогоднішнього дня не збереглася, її територія забудована одним із житлових кварталів райцентру. Доволі слабко простежуються залишки одного з п’яти бастіонів укріплення.