1768 – 1774 роки увійшли в історію Південної України як російсько-турецька війна, у ході якої Російська імперія взяла під контроль землі у межиріччі Дніпра та Південного Бугу. Війна значною мірою зачепила територію сучасної Кіровоградщини. У її ході на просторах між Дніпром і Південним Бугом було збудовано кілька земляних укріплень, що згодом виросли до рівня значних населених пунктів.
Зокрема, під час підготовки до т. зв. Бендерського походу за розпорядженням командувача Другої армії генерал-аншефа П. І. Паніна на правому березі річки Помічної, неподалік злиття річок Грузької і Чорного Ташлика, навесні 1770 року була збудована фортеця, що отримала найменування Павлівська.
Це була земляна твердиня правильної чотирикутної форми з чотирма бастіонами розміщеними на куртинах. Укріплення також було обведене сухим ровом. Фортецю було зведено під керівництвом генерал-майора В. П. Мусіна-Пушкіна. У 1770 році вона відігравала роль тилової бази згаданої вище армії під час її походу в Молдавію. Одночасно з фортецею поряд з нею почало формуватися поселення, яке згодом отримало статус посаду і назву Павлівськ.
У 1770 – 1783 роках Павлівське укріплення було штаб-квартирою Молдавського гусарського полку та центром його 1-ї роти. У 1817 році посад Павлівськ став частиною Херсонського військового поселення. У Павлівську було розміщено штаб 1-го Українського уланського полку 3-ї Української уланської дивізії 3-го Резервного кавалерійського корпусу. 2 квітня 1832 року посад Павлівськ було перейменовано в Новоукраїнку – нині районний центр Новоукраїнського району Кіровоградської області.
Павлівська фортеця до сьогоднішнього дня не збереглася, її вали були розплановані у 1830-х роках.