Напрям міждисциплінарного дослідження, який об’єднує історію й географію. Досліджує глибинні зміни суспільних структур, що існують тривалий час у рамках суспільних систем великої протяжності (період зміни інституцій-2, цивілізацій, духовного життя тощо) у соціальному часі і географічному просторі (дослідження матеріальних, соціально-економічних, ментальних і соціологічних явищ і процесів).

Методологічна основа геоісторії.:

• системно-структурний і структурно-функціональний підходи;
• принципи глобальності, єдності і системності при аналізі розвитку історичних процесів у часі та просторі, динамізмі й повноти суспільних процесів у процесі взаємодії людини з природою.

Ґрунтується на положенні про те, що “пізнання історичної дійсності можливо лише в органічній єдності всіх її просторово-часових проявів” (Афанасьев, 1980).

Відповідно до концепції Ф. Броделя ландшафти та інші географічні структури визначають рамки діяльності людини, шляхи сполучення, а, відповідно, і торгівлі; розміщення і зростання міст. На їх основі виникають повільно змінні економічні й соціальні суперструктури: суспільство, держава, цивілізація. Вони слугують фундаментом для порівняно швидко змінних, кон’юнктурних політичних подій, співставних за своєю тривалістю з часом людського життя. Оригінальність і новаторство запропонованого Ф. Броделем підходу до вивчення минулого спиралось насамперед на концепцію «довгої тривалості» (французькою мовою «long durée»).

В основі методики лежить метод історичної синхронізації.

Синтез ідей французької наукової школи географії людини та історіографічної наукової школи “Анналів”.

Заснував Ф. Бродель (1949).