Теорія, що пояснює залежність впровадження нововведення від відстані, швидкості і каналів їх поширення.

Поширення певного явища з певного центру до периферії-2 по території.

В її складі виділяють окремо дифузію: інновацій, мови, релігії й способу життя (культурна дифузія).

Види дифузії просторової:

• експансивна – поступове поширення з одного місця (наприклад, розширення держави);
• інфекційна – поширення явища шляхом прямих контактів людей (наприклад, епідемія грипу);
• релокаційна – перенесення явища у віддалені від джерела явища місцевості, які утворюють другорядні центри поширення явища (наприклад, книгодрукування);
• ієрархічна – явище передається  у відповідності до існуючої системи зв’язків у суспільстві (наприклад, передача розпоряджень у бюрократичному апараті).

Термін і теорію запровадив Т. Хеґерстранд (1952).