– функція, яка на відміну від міжнародного туризму не є першочерговою і визначальною. Економічний ефект від функціонування системи спортивного туризму визначається з врахуванням важливої профілактичної ролі туристсько-спортивних заходів у попередженні або зниженні росту захворюваності населення. За методикою, запропонованою О.В. Живицьким, річний економічний ефект (ЕЕ) від оздоровлення в туристському поході одного учасника становить
ЕЕуч. = Е1 + Е2 – ПВтур. (грн./люд.)
Е1 –
ефект у вигляді скорочення витрат на лікування людини в лікарні за рахунок скорочення її захворюваності протягом року після перебування в рекреаційно-оздоровчому закладі (туристському поході)
Е2 –
ефект аналогічного скорочення витрат на лікування в поліклініці протягом року після перебування в рекреаційно-оздоровчому закладі (туристському поході)
ПВтур.
поточні (експлуатаційні) витрати на весь період перебування однієї людини в рекреаційно-оздоровчому закладі (туристському поході)
Людина, яка активно займається спортивним туризмом, щороку заощаджує для державного бюджету кошти, еквівалентні майже 400 дол. США (виплати з фонду соціального страхування на лікування, непрацездатність, оздоровлення тощо), тоді як Україна витрачає на це лише 1 дол. США за рік. Крім того, туристи купують відповідний одяг, взуття, рюкзаки, намети, спальні мішки, карти, путівники та інші товари туристського попиту. Вони також нерідко користується послугами підприємств транспорту, громадського харчування, музеїв, та й тих же готелів. Все це має прямий економічний ефект від туристсько-спортивної діяльності. До інших показників економічної ефективності спортивного туризму слід віднести розширення сфери прикладання праці за рахунок зайнятості в рекреаційно-туристській та супутніх галузях, розвиток інфраструктури рекреаційних територій, доходи від реалізації туристсько-спортивних послуг.
При посиланні застосовувати: