(вітр.) (норв. fjord) – вузька, значно витягнута (десятки км) у довжину, глибока морська затока з крутими й високими берегами. Довжина деяких Ф. досягає 200 км, глибина – 1000 м. Утворюється в результаті екзараційної обробки льодовиком, а потім затоплення морем річкової долини. Найбільш розповсюджені на узбережжях заходу Скандинавії, Чилі, о. Південного Нової Зеландії, Півн. Америки (від затоки П'юджет-саунд (штат Вашингтон) до Аляски). Характерні також для Шотландії, Ісландії, Лабрадору, штату Мен (США), Нової Землі, Таймиру, Чукотки, Гренландії та ін.